Для культивування вішанки підходять будь-які приміщення, у яких можна буде підтримувати необхідний мікроклімат й які відповідають певним вимогам. Це можуть бути й колишні бомбосховища, овочі- і фруктосховища, винні льохи й тепляки електростанцій, тунелі шахт і колишні пташники або корівники, спеціальні утеплені ангари й напівпідвали виробничих приміщень. Потрібно відзначити, що розповсюджені сьогодні штами вішанки (у першу чергу НК-35) не плодоносять при температурі вище 25°С, тому прості дешеві й термостійкі теплиці використаються тільки для весняного або осіннього культивування. Пророщення й плодоносіння можуть відбуватися в одному або в різних приміщеннях.

Якщо увесь час після інокуляції блоки перебувають в одному приміщенні, то це називається вирощуванням за однозональною технологією, тобто розвиток міцелію в субстраті й плодоносіння вішанки відбувається в одній зоні. Якщо ж пророщення міцелію відбувається в одному приміщенні, а плодоносіння в іншому, то це буде многозональна технологія. Обидві технології мають свої переваги й недоліки. При однозональній технології відпадає необхідність додаткового приміщення для грибних блоків, але в тому самому приміщенні потрібно мати можливість змінювати температуру, освітленість, вологість повітря й зміст у ньому. При многозональній технології досить мати одне або кілька приміщень для пророщення й кілька камер плодоносіння.

Для пророщення звичайно використають більші цегельні будинки. Узимку це може бути особливо доцільно, тому що для росту міцелію вішанки потрібна більше висока температура, ніж для плодоносіння. Світло в цей період їй не потрібний і провітрювання звичайно не проводять. Тому що при росту міцелій виділяє значна кількість тепла, то при оптимально щільному розміщенні блоків вдається домогтися значної економії на опаленні. На кожному 1 м2 підлоги розміщають до 200 кг субстрату, застосовуючи мінімальне опалення тільки в перші дні пророщення. При цьому краще вирощувати міцелій у просторому прохолодному приміщенні, тому що якщо при пророщенні ми не зможемо підтримати температуру усередині блоків нижче 26 °С, те міцелій може загинути, заразившись цвіллю.

Занадто більші (більше 100 м2 або навіть більше 200 м2) приміщення доцільно переобладнати в більше дрібні по двох причинах. Перша - гігієнічна, друга - безперервне постачання ринку. В одному приміщенні розташовують блоки одного віку, у крайньому випадку - не більш ніж з тижневою різницею. Підлога приміщень повинен бути бетонний, цегельний або, у крайньому випадку, хоча б засипаний піском або щебенями. Стелі оштукатурені й побілені вапном або оббиті пластинами утеплювача, або рамами, обтягнутими поліетиленовою плівкою. Стіни оштукатурені й гарне пробілені вапном.

У камерах плодоносіння зараз починають застосовувати підлогове опалення. Для цих цілей використаються газові водогрійні казани (60-100 квт). Гаряча вода циркулює по розміщеним у проходах на підлозі гумовим або пластиковим шлангам. Іноді до них кріплять тонкі шланги з перфораціями, через які вода повільно випливає й, нагріваючись від шланга з гарячою водою, випаровується. Таким чином, одночасно відбувається й обігрів, і підвищення вологості повітря в приміщенні.

Для підтримки на потрібному рівні вологості повітря, використають різне встаткування: це може бути й установка системи «штучний туман», що складається з компресора, що подає стиснене повітря до форсунки, до якого підведена вода, і, що здійснює дрібнодисперсний розпил — у приміщенні як би коштує туман; і аерозольні генератори, що випускають ЗАТ «Вент Техком» у м. Москві. Аерозольні генератори дозволяють розпорошувати рідина до стану аерозолю (тумана) з дисперсністю не більше 20 мкм, підтримувати вологість 95%, знижувати температуру в жаркий час на 4-6°С, зменшувати запиленість і бактеріальну насінність повітря. Для їхньої експлуатації не потрібно системи подачі стисненого повітря, і вони можуть працювати в автоматичному режимі.

Для створення більше сприятливого мікроклімату деякі виробники грибів застосовують «водяну стінку». Водяна стінка має площу близько 6 м2 - висоту 2 м, ширину 3 м і товщину близько 30 см. Вона складається із пресованого картону із численними осередками, що створюють більшу поверхню. Біля стінки зроблений прямоток з водою й насосом, що качає воду наверх стінки. Униз вода стікає по осередках картону й знову подається насосом наверх. Із протилежної сторони камери встановлюється витяжний осьовий вентилятор. При його включенні повітря в камері проходить через водяну стінку й воложиться. Крім того, повітря може прохолоджуватися або нагріватися, у залежності тому, яку воду подає насос - холодну або гарячу.

При температурі води в «водяній стінці» нижче температури крапки роси відбувається, як не смно це звучить, осушення повітря. Роблять водяну стінку в комплекті з витяжним вентилятором в Італії. Камери плодоносіння повинні висвітлюватися. Якщо є можливість - застосовують природне світло (вікна з північної сторони). Для вішанки цілком достатньо 1/100 частини сонячного світла. Якщо ж немає можливості використати сонячне світло, застосовують трубчасті лампи холодного блакитного світла (F-7), одну лампу на кожні 15-20м2, або будь-які ДРЛ. Досить забезпечити освітленість 150 люкс протягом 8-10 годин на добу з моменту утворення примордиїв.

Розміщають грибні блоки в культиваційних приміщеннях по-різному: ставлять у два яруси один на одного, кладуть на підлогу в чотири яруси, підвішують, розміщають на стелажах різної конструкції. Автором розроблені й успішно використаються стелажі, що дозволяють при невеликих витратах металоконструкцій успішно здійснювати культивування вішанки звичайної. Конструкційною особливістю даних стелажів є те, що блоки насаджуються на загострені штирі, які не дозволяють їм падати, але забезпечують можливість провертання блоків якщо буде потреба.

У культиваційних приміщеннях потрібно особлива увага обертати на підтримку оптимального мікроклімату, тому що навіть при незначних виробничих несправностях або неуважності обслуговуючого персоналу гриби можуть втратити товарний вид.

У неопалюваних теплицях вішанку можна вирощувати тільки навесні й восени. Теплиці зовні притіняють. Для цих цілей використають різні матеріали, найбільш дешевим є очеретяне покриття. Якщо теплиці не довгі - 10-15 метрів, цілком достатньо буде, якщо вони будуть висвітлюватися із двох кінців. Внутрішнє притемнення не придатно. По краях теплиці можна зробити більші вікна, затягнуті сіткою. Пророщення мішків більш доцільно проводити в підвалах або цегельних приміщеннях і тільки на 15-20 день після інокуляції мішки переносяться в плівкові теплиці для плодоносіння.

Залежно від виду використовуваного субстрату, якості посівного міцелію, мікроклімату й точності дотримання технології виробничий цикл вирощування вішанки становить 8-10 тижнів - це час, що проходить від внесення грибниці до видалення відплодоносивших блоків. Потрібно відзначити, що зайво розтягнутий цикл, крім того, що він знижує інтенсивність використання корисної площі приміщень, сприяє нагромадженню й розвитку шкідників і хвороб вішанки.

Основний урожай вішанки доводиться на її перше й друге плодоносіння. Тому більшість виробників обмежуються збором двох урожаїв і восьмитижневим технологічним циклом. При великому виробництві, зважаючи на те, що заростання блоків міцелієм вішанки триває 2-3 тижня, через 1-2 тижні після перенесення блоків у камери плодоносіння наступає утворення зачатків плодових тіл, 1 тиждень триває перше плодоносіння й через два тижні наступає друге, доцільно здійснювати восьмитижневий культурооборот. Для цього знадобиться два приміщення, шість камер плодоносіння, ну, і природно, камера підготовки й міцелювання субстрату, потужністю, що дозволяє протягом 2-3 днів, максимум тижня, забезпечити виробника субстратними блоками в кількості, достатньому для заповнення однієї з камер плодоносіння.