Спори печериці проростають при температурі від 15 до 30°С, однак найбільш сприятливою температурою вважають 22-25°С. Проростають спори повільно, проросток з'являється на 8—12-й день. Навесні й улітку спори проростають швидше, ніж узимку. Висаджений міцелій найкраще приживається при температурі 25-28°С. У таких умовах заростання субстрату міцелієм відбувається протягом 10-14 днів з моменту посіву. Підвищення температури до 29-30°С приводить до зниження врожаю. Подальше підвищення температури субстрату до 32-33°С у період розростання міцелію викликає припинення його росту й загибель. При зниженні температури до 18-20°С ріст міцелію також сповільнюється й період заростання шаруючи субстрату збільшується до 18-25 днів.

Під час розростання міцелію температура повітря в культиваційному приміщенні повинна бути на 2- 3°С нижче температури субстрату. Під час плодоносіння температура субстрату повинна бути на рівні 16-18°С, а температура повітря 15-17°С. При цій температурі йде нормальне плодоносіння. При підвищенні температури повітря до 18-20°С іде інтенсивне зростання плодових тіл із дрібними, що швидко розкриваються капелюшками й подовженими, тонкими ніжками. Але якість грибів знижується, плодові тіла вражуються хворобами. При зниженні температури до 14-12°С ріст грибів сповільнюється й надходження врожаю розтягується на 2-2,5 місяця.

Для нормального росту й розвитку печериці потрібна висока вологість повітря, тому що міцелій і плодові тіла печериці складаються в основному з води. Оптимальної для росту й розвитку гриба вважається відносна вологість повітря 85-95%. При такій відносній вологості повітря формуються плодові тіла, що мають нормальне фарбування, шкірочку, вагу. Вони мають гарний товарний вид. Вологість субстрату, на якому добре росте печериця, повинна бути на рівні 64-68%.

Печериці в процесі росту й розвитку висувають тверді вимоги до повітряно-газового режиму. У процесі росту грибів відбувається виділення кінцевих продуктів метаболізму: вуглекислого газу й аміаку. Відношення печериці до концентрації газу в різні фази росту неоднаково. У фазі вегетативного росту міцелію печериця витримує високу концентрацію вуглекислого газу. У цей період вентиляції в культиваційному приміщенні не потрібно. Під час утворення плодів і плодоносіння потрібно знижувати концентрацію вуглекислоти в приміщенні, інтенсивно вентилюючи його й регулярно накачуючи свіже повітря. Високий зміст вуглекислого газу в цей період відбивається на зниженні росту плодових тіл і погіршенні їхньої якості. Печериці, на відміну від зелених рослин, не виробляють хлорофілу й для свого розвитку не вимагають світла. Як правило, печериці вирощують у приміщеннях без світла.

Печериця як сапрофіт, тобто рослина, що харчується продуктами гниття інших рослин, добре росте на готових органічних і мінеральних речовинах, які гіфи міцелію гриба витягають із живильного субстрату всією поверхнею. Установлено, що міцелій печериці добре росте й розвивається на живильних , середовищах утримуюче таке джерело вуглецю, як прості цукри - глюкоза й ксилоза. Також він добре засвоює крохмаль, гліцерин, целюлозу й лігнін. Словом, діапазон вуглецевого харчування печериці дуже широкий. Печериці також необхідні з'єднання азоту, і він може засвоювати азот з органічних і неорганічних з'єднань. Основними джерелами азоту органічного походження є білки, аміди, амінокислоти й пептони, які утворяться в субстраті в процесі його розкладання мікрофлорою. Використання неорганічного азоту для харчування по-різному. Краще засвоюється амонійна форма азоту. Нітратний азот міцелієм гриба практично не споживається. При достатку джерел органічного азоту й недоліку углеродистого харчування печериця швидко припиняє плодоносіння.

Велику  роль у харчуванні гриба грають зольні елементи: фосфор, кальцій, магній, калій й ін. Оскільки зміст зольних елементів у складі плодових тіл відносно невелике, вони не вважаються визначальними для росту й розвитку печериці. Любою органічний субстрат, що розклався, містить їх у кількостях, достатніх для нормального росту міцелію й формування плодових тел. Для печериці дуже важлива кислотність середовища субстрату, у якому росте міцелій й утворяться плодові тіла. Культура печериці найкраще розвивається при слаболугової або нейтральної реакції живильного субстрату: рн дорівнює 7-7,5. Реакцію середовища можна визначити за допомогою набору лакмусового паперу. Варто також знати, що в процесі росту міцелію в субстраті й покривній суміші, а також при плодоносінні міцелій може підкисляти середовище субстрату. Тому при складанні живильного компосту для печериць обов'язково використають гіпс.

Для вирощування печериць придатні найрізноманітніші приміщення: льоху, підвали, теплиці, парники, сараї. Улітку можна розводити гриби й у відкритому ґрунті, у тінистих місцях саду, з північної сторони вдома або будь-якої іншої будівлі, де завжди більше низька температура. При сприятливих погодних умовах можна одержувати два обороти культури в рік: весняно-літній і літньо-осінній. Для одержання грибів майже цілий рік необхідно обладнати підвали або напівпідвали системами опалення й вентиляції – приточної  і витяжної.