Порівняно з порічкою смородина чорна вибагливіша до вологості грунту й повітря. У південно-східних районах України через нестачу вологи в грунті та значну сухість повітря спостерігається пригнічення росту кущів смородини. Листки при цьому передчасно жовтіють і осипаються,  що призводить до зменшення врожаю. Під смородину відводять більш знижені місця, але уникають стравець, де застоюється вода. У гірських умовах розміщують її в нижній частині схилу. Поряд з цим, перезволоження також негативно впливає на розвиток рослин, хоч вони задовільно переносять тимчасове поверхневе затоплення. При надмірній кількості вологи витискується з грунту повітря, особливо на важких грунтах, від чого погіршується газообмін у кореневій системі і рослини погано розвиваються. Ділянки з заляганням підґрунтових вод на глибині, менше 1 м від поверхні грунту, непридатні для закладання смородини.

Придатним місцеположенням вважається рівне або з наявністю невеликих схилів крутістю 3—7°. У передгірних та гірських районах смородину чорну і порічки вирощують на схилах крутістю до 15°. На висоті до 300 м над рівнем моря Їх розміщують на схилах північного та південно-західного напрямків. У гірських районах смородину слід вирощувати на південно-західних та західних схилах. Як рівнинні ділянки, так і схили різних напрямків (особливо північні) повинні бути захищені від сухих і холодних вітрів садозахисними насадженнями або знаходитись під природним захистом. Захищені ділянки охоче відвідують бджоли під час цвітіння смородини, в результаті чого вона краще запилюється. Порічки щодо цього менш вибагливі, але і для них кращими є захищені від вітрів місця.

При виборі місця необхідно враховувати світлолюбність культур. Найвищі врожаї одержують на добре освітлених ділянках у чистих насадженнях. Смородина може рости і плодоносити і в насадженнях з іншими культурами, що часто спостерігається на присадибних ділянках. Але в тіні вона більше уражується хворобами і пошкоджується шкідниками, у результаті чого врожайність її знижується, а якість плодів погіршується. При затіненні швидко оголюються скелетні гілки і плодоношення переміщується на верхівки гілок, що призводить до зав'язування меншої кількості ягід. Слід також уникати глибоких западин, де немає достатнього руху повітря, бо при застоюванні холодного повітря квітки і навіть зав'язь можуть пошкодитись весняними приморозками.

Кращими грунтами для смородини є чорноземні і суглинкові, добре забезпечені вологою. У передгірних і гірських районах під її насадження слід відводити насамперед сірі лісові, буроземно-дернові середньоглибокі та бурі лісові грунти. Придатними вважаються також дерново-підзолисті і буроземно-підзолисті. На Поліссі смородина задовільно розвивається і плодоносить на дерново-слабопідзолистих піщаних і глинисто-піщаних грунтах, а також на меліорованих торф'яниках. Вона може рости на важких глинистих грунтах при забезпеченні їх достатньою кількістю органічних добрив і дренуванні.

Для порічок потрібні тепліші, ніж для смородини, легкі суглинкові та супіщані грунти, помірно вологі, але не сухі. Серед ягідних культур порічки вважаються найменш вибагливими до вологості грунту. В Українській РСР смородину чорну і порічки можна вирощувати на всіх типах грунтів, крім сухих піщаних, заболочених, засолених, вапнякових і надмірно важких глинистих. Лужні грунти непридатні для вирощування смородини.