Смородина дикуша в дикому стані поширена на Далекому Сході. В культурі вона відома під назвою виноград Алданський або Якутський. Грона довгі, плоди в діаметрі до 13 мм, синювато-чорні, кислуваті. Рослини відзначаються самоплідністю, стійкістю проти борошнистої   роси   та  високою   зимостійкістю,  але  в  умовах республіки через дуже ранній початок росту іноді пошкоджуються приморозками. У 1912 р. оригінатор У. Худяков шляхом схрещування європейського сорту Лія родюча з дикушею вивів поширений тепер на Далекому Сході та в Сибіру сорт Приморський чемпіон. На Алтайській дослідній станції садівництва від гібридизації європейських сортів з Приморським чемпіоном виведено такі сорти, як Голубка, Осіння алтайська, Стахановка Алтаю, Чорна Лісавенка, а від схрещування сибірських форм смородини з Приморським чемпіоном — Зоя і Кокса. Приморський чемпіон та похідні від нього сорти широко використали й інші дослідні установи для створення нових промислових сортів смородини чорної.

Найбільш результативними в останні роки виявились складні віддалені скрещування з поєднанням ознак європейського і сибірського підвидів смородини чорної та смородини дикуші. Цим шляхом одержано ряд перспективних сортів білоруської (Минай Шмирьов, Пілот Олександр Мамкін, Білоруська солодка, Паулінка) та алтайської селекції (Сіянець Голубки, Алтайська рання, Диковинка, Чудесниця, Олімпійська, Консервна, Урожайна Кравцової та ін).

Віддалена гібридизація стала основним методом здійснення сучасних селекційних програм по смородині в нашій країні і за рубежем. В гібридизації з смородиною чорною використовуються і більш віддалені види. Селекція смородини вийшла також на міжродовий рівень. Зокрема, в ФРН від схрещування її з аґрусом і переведення набору хромосом одержаного слабофертильного гібриду на амфідиплоїдний рівень одержано нову культуру, не існуючу в природі, яка одержала назву Йошта, що відзначається дуже високою врожайністю великих (в середньому З г) ягід з вмістом 900—1000 мг% вітаміну С.