Застосовують для підвищення родючості ґрунтів і врожайності рослин. Рівень кислотності ґрунту позначають умовно знаком рн із відповідною цифрою: до 4-сильнокислая, 4-5 - кисла, 5-6 - слабо кисла, 6-7 - нейтральна, 7-8 - лужна, 8-10 - сильно лугова.

На кислотність ґрунту плодові, ягідні, овочеві культури й картоплю реагують по-різному. Стосовно кислотності ґрунту рослини можна розділити на чотири групи:

не переносять кислих ґрунтів і потребуючі нейтральної або слаболугової реакції ґрунтового середовища - смородина чорна, червона й біла, капуста всіх видів, салат, селера, цибуля, шпинат, буряк їдальня, айстра, левкой, троянди, хризантеми, кохия, агератум; нужденні в слабокислою і близької до нейтральної реакції - яблуня, слива, вишня, квасоля, горох, бруква, огірки, цибуля, шипшина, дзвіночок, примула, пеларгонія й ін.;

витримуючі помірну кислотність - малина, груша, суниця, аґрус, ріпа, редис, редька, морква, гарбуз, томати, папороті, акроклинум й ін.;

витримуючі підвищену кислотність - щавель, картопля, люпин, гортензія й ін.

Для більшості плодових, ягідних й овочевих культур оптимальні значення рн 5,5-6,5, тобто ґрунт повинна бути від слабокислою до майже нейтральної.

Кислотність ґрунту визначають за допомогою приладу Алямовського або індикаторного паперу. Найбільше просто визначити кислотність ґрунту індикаторним папером. Для цього на ділянці викопують лопатою стрімку ямку на глибину родючого шару, з якої зверху вниз по стінці беруть тонкий шар ґрунту й ретельно перемішують. Потім частина ґрунту, попередньо зволоженою дощовою водою, стискають у руці разом зі смужкою індикаторного паперу. При стиску волога, що виділилася, змочує папір. Залежно від кислотності ґрунту папір змінює свій первісний цвіт. Порівнюючи отримане фарбування зі стандартною кольоровою шкалою, установлюють кислотність ґрунту.

Кислотність можна визначити й по бур'янистій рослинності на ділянці. Типові рослини кислих ґрунтів - хвощ, щавель малий, пикульник, м'ята, подорожник, белоус, верес. На слабо кислих   і нейтральних ґрунтах ростуть ромашка непахуча, бодяк городній, пирій повзучий, в'юнок польової.

Для нейтралізації кислі ґрунти вапнують. Вносять у ґрунт гашене вапно, мелений вапняк (вапнякове борошно), цементний пил, вапняний туф (ключове вапно), озерне вапно (гажу), крейда мелений, доломітову борошно, дефекат (відхід цукрових заводів), сланцеву й деревну золу. Найчастіше для вапнування на садово-городніх ділянках застосовують вапно-пушонку, з місцевих вапняних добрив - деревну й сланцеву (пилоподібну) золу, ключове й озерне вапно.

Дози внесення вапна різні й залежать від механічного складу ґрунту, її кислотності, вирощуваної культури, а також від застосовуваного вапняного матеріалу (табл. 1).

1. Дози вапна, кг на 100 м2

Вапно вносять восени або навесні під перекопку ґрунту один раз в 6-8 років, після чого знову визначають кислотність ґрунту й, якщо необхідно, повторюють вапнування. При цьому треба мати на увазі, що вапно-пушонку одночасно із гноєм вносити не можна, тому що це приводить до втрати азоту у вигляді аміаку. Їх зашпаровують у ґрунт роздільно. матеріал, Що Вапнує, рівномірно розкидають по поверхні ґрунту.