Огородження земельних ділянок застосовують на присадибних ділянках фермерів, а також робітників та службовців, що мають удома в особистому користуванні в селі або місті. Обгороджують і дачні ділянки. Огорожа необхідна для запобігання садових насаджень від вторгнення на територію ділянки домашніх і диких тварин, які можуть принести значну шкоду.

У колективних садово-городніх кооперативах індивідуальні ділянки обгороджувати заборами не рекомендується. Як правило, кожен кооператив будує одну огорожу по периметрі всієї відведеної йому території. Індивідуальні ділянки членів кооперативу звичайно розділені живоплотом з ягідних і декоративних чагарників.

Огорожі у вигляді суцільних високих заборів давно поступилися місцем невисоким ажурним огородженням у вигляді ґратчастих, сітчастих заборів. У Нечорноземній зоні поширені дерев'яні огорожі зі штахетника. Вони забезпечують гарну продувність палісадника, що важливо для рослин, що виростають у ньому.

Для пристрою дерев'яної огорожі беруть опорні стовпи, розміщаючи їх на відстані 2,5-3 м друг від друга. До стовпів горизонтально кріплять на деякій відстані дві з'єднуючі їхні рейки, до яких вертикально прибивають цвяхами дерев'яні планки. Планки кріплять на 5 см вище рівня ґрунту із просвітом між ними для запобігання від гниття. Щоб огорожа виглядала красиво, стовпи й вертикальні планки повинні бути приблизно однаковими по висоті, а опорні стовпи - розміщені з боку ділянки, щоб з вулиці або дороги вони були менше помітні. Стовпи роблять із лісу круглого хвойного діаметром 18-20 см. З деревних порід для стовпів найкраще використати модрину, сосну, ялину (мал. 8)

Щоб запобігти гниттю дерев'яних стовпів, особливо тієї частини, що перебуває в землі, їх варто попередньо обробити спеціальними речовинами — антисептиками. Найпростіший і найбільш доступний — 10 % -й розчин мідного купоросу (1 кг купоросу на 10 л води). Розчин підігрівають до 100 °С и наливають у бочку, куди потім опускають кінці стовпів на глибину 70—80 см. Стовпи із сухого дерева тримають у розчині 3 ч, із сирого - 6 ч.

Огорожу необхідно офарбити олійною фарбою для зовнішніх робіт. Фарбування охороняє деревину від гниття й надають їй ошатний вид.

Для збільшення довговічності огорожі замість дерев'яних стовпів її кріплять іноді до цегельних або залізобетонних стовпів. Цегельні стовпи не рекомендується робити занадто громіздкими, найкраще - в одну-півтори цегли. Для більшої декоративності їх не штукатурять. Цегли з'єднують вапняним розчином, до складу якого входить 1 частина цементу, 2 частини вапно й 10 частин річкового піску. У місцях кріплення огорожі вмуровують відрізки смугової сталі із просвердленими в них отворами для болтів. Зверху цегельні стовпи покривають плитами, виготовленими з бетону.

Бетонні стовпи розтином 12Х12- 15Х15 см роблять із арматурами, щоб збільшити їхню міцність. Як арматури використовують  сталевий пруток діаметром 8-10 мм. Для лиття стовпів виготовляють форму-опалубку з однодюймових дощок. У формі роблять чотири прямокутних отвори для закладки відрізків смугової сталі під кріпильні болти.

У дерев'яну форму вкладають арматури у вигляді чотирьох сталевих прутків і двох відрізків смугової сталі й заповнюють бетонною сумішшю. Суміш потім ретельно ущільнюють і вирівнюють її поверхню.

В останні роки поширення одержали огорожі із дротяної сітки, які за рахунок ажурності створюють враження відсутності забору, особливо коли таку огорожу офарблюють у зелені тони. Для огорож використовують  оцинковану або неоцинкованну дротяну сітку з комірками ЗХ3-5Х5 см шириною (це - висота огородження)  1,5-2 м.

Огорожу із дротяної сітки краще кріпити до відрізків сталевих труб (довжиною по 2,5-3 м, діаметром 5-7 см) на бетонній підставі. При відсутності труб сітку кріплять до дерев'яних або залізобетонних стовпів. Але в цьому випадку стовпи повинні бути меншого розміру: дерев'яні - діаметром 12-14 см, залізобетонні - розтином 10Х10-11Х11 см. Не рекомендується сітчасту огорожу кріпити на стовпах із цегли або каменю. Масивні стовпи не сполучаються з легкою ажурною сіткою.

Для установки стовпів із труб викопують ями невеликого діаметра, глибиною 70-80 см, які заповнюють розчином бетону із щебінкою (одна частина цементу, три частини річкового піску й три частини щебенів).

Іноді для зменшення витрати бетону на піщаних ґрунтах роблять опалубку. Труби заглиблюють у бетон пустотілими. До верхніх кінців їх приварюють вушка із дроту або звичайні гайки й простягають через них дріт, до якої прикріплюють сітку, щоб вона не провисала. Крім того, посередині стовпів і на рівні поверхні землі сітку додатково кріплять дротовою обв'язкою. У труби забивають дерев'яні пробки, поверх яких заливають розчин бетону, що складається з однієї частини цементу й двох частин річкового піску.

Для захисту стовпів і сітки від іржі їх фарбують фарбою для зовнішніх робіт з металу. Найбільш підходящий колір для сітчастих заборів - зелений різних відтінків.

Ворота й хвіртку по композиції й фарбуванню треба зробити в стилі огорожі. Для дерев'яної огорожі виготовляють дерев'яні ворота й хвіртку, для сітчастої - металеві. Для живоплоту ворота й хвіртка можуть бути й дерев'яними, і металевими. Ширина воріт 2,5-3 м, щоб при необхідності могла проїхати вантажна автомашина. Ширина хвіртки становить 80- 90 см, приблизно така ж, як ширина пішохідної доріжки від хвіртки до будинку. До хвіртки проводять електричний дзвінок і прикріплюють поштову скриньку.

Ворота й хвіртка повинні відкриватися усередину ділянки, щоб не загороджувати дорогу або вулицю. Стовпи для воріт повинні бути небагато масивніше, чим для огорожі й хвіртки, тому що вони випробовують додаткове навантаження, і їх треба краще зміцнити. Стовпи із цегли й каменю кладуть із арматурами.