Осушені торф'яні ґрунти відрізняються від вищеописаних мінеральних високим змістом органічної речовини, тому в них варто вносити більше мінеральних добрив, чим органічних. Крім того, через велику кількість органіки вони менш теплопроводні, особливо у верхньому сухому шарі, повільніше відтають навесні. Тому на таких ґрунтах частіше спостерігаються пізні весняні й ранні осінні заморозки.
Для усунення цих недоліків на ділянку осушеного торф'яно-болотного ґрунту завозять пісок і глину, рівномірно розкидають їх по поверхні, а потім зашпаровують на багнет лопати (близько 25 см). На ділянці низинного болота вносять із розрахунку на 1 м2:4 цебра піску, 2 цебра глини, а на перехідному - відповідно 5 й 3.
Піскування й глинування різко поліпшують водно-фізичні властивості торф'яних ґрунтів. Поліпшується їхній водний режим, на 15- 30 днів раніше встановлюються оптимальні температури в корененаселеному шарі ґрунту, значно (на 400-450 С) збільшується сума активних температур за вегетаційний період, зменшується ймовірність піздновесняних і ранньоосінніх заморозків.
На початку освоєння торф'яних ґрунтів мінералізація органічної речовини йде повільно, у результаті рослини страждають через недолік азоту, якого в торфі втримується багато, але в недоступній формі. Для прискорення розкладання органічних речовин і перекладу недоступних для рослин форм азоту в доступні необхідно при піскуванні й глинувані додати невелика кількість гною або компосту (1-1,5 кг на 1 м2). Для підвищення родючості ґрунту одночасно вносять мінеральні добрива розраховуючи на 1 м2:80-100 м городній суміші або 10-15 м сечовини, 30-50 м суперфосфату й 15-20 м хлористого калію.
В агрохімічній лабораторії варто визначити кислотність ґрунту й потреба її в мікроелементах. Згідно даним аналізу кислий торф треба вапнувати й внести відповідні мікроелементи. Після внесення добрив (під лопату) торф'яний шар обробляють і вирівнюють граблями, а потім поверхня ґрунту накочують гладкою колодою або ущільнюють дерев'яним трамбуванням, зробленої з дошки. Цей прийом запобігає пересихання й вивітрюванню торфу.
На торф'яних ґрунтах вирощують холодостійкі овочеві культури й картоплю. Теплолюбні культури на таких ґрунтах краще вдаються під плівкою. Із плодових можна культивувати ягідні чагарники й суницю. Для перерахованих культур рівень ґрунтових вод повинен бути не вище 1 м від поверхні ґрунту. При більше близькому заляганні ґрунтових вод рослини треба висаджувати на високі гряди, гребені, пагорби й вали.
Особливість обробки торф'яного ґрунту полягає в тім, що її не потрібно рихлити, на ній не утвориться кірка протягом усього вегетаційного періоду. Однак необхідна постійна боротьба з бур'янами, особливо з мокрицею. Ділянку бажано освоїти якнайшвидше й зайняти відповідними культурами. Якщо це зробити важко, то його треба засіяти травами (краще бобовими). Трави восени скошують і зашпаровують у ґрунт під лопату як зелене органічне добриво.
