Всі види ґрунтів (за винятком торф'яних) по механічному складі ділять на глинисті, піщані, суглинні й супіщані. Основою для такого розподілу служить кількісне співвідношення глинистих (розміром, що втримуються в ґрунті, менш 0,01 мм) і піщаних (розміром більше 0,01 мм) мінеральних часток. Механічний склад можна визначити, скачуючи вологий ґрунт між долонями. Якщо грудка ґрунту скачується в паличку або ковбаску, що при згортанні в кільце не розтріскується, виходить, ґрунт глиниста, якщо на згині утворяться тріщини або зразок ламається - ґрунт суглинна. Із супіщаних ґрунтів скачати паличку й зробити кільце неможливо.
Піщані й супіщані ґрунти називають легкими й теплими: вони швидше прогріваються, їх легко обробляти. Глинисті й суглинні ґрунти називають холодними й важкими.
Кращі ґрунти для вирощування плодових й овочевих рослин - суглинні й супіщані. Вони досить вологоємні й повітропроникні, родючість їх можна поліпшити систематичним внесенням органічних і мінеральних добрив.
Ґрунти піщані і глинисті не можуть забезпечити високий урожай рослин без попереднього окультурення. Для піщаних ґрунтів характерна незначна волого утримуюча здатність, розчинні живильні речовини легко вимиваються. Через високу повітропроникність піщаних ґрунтів органічні речовини в них швидко мінералізуються (за 1-2 роки) і живильні речовини вимиваються опадами в ґрунтові води. Так що звичайним внесенням навіть більших доз гною, компосту й інших органічних добрив стабільної родючості домогтися неможливо.
Піщані ґрунти можна поліпшити, штучно створивши родючий шар. Для цього використовують спеціальний агротехнічний прийом - глинування. Він полягає в тім, що на ділянці, де припускають вирощувати плодові й овочеві культури, насипають шар глини або глинистого ґрунту товщиною 5-6 см (5-6 цебер на 1 м2), ретельно вирівнюють його, а штем - шар суглинного, супіщаного, торф'яного або дернового ґрунту. Шар ґрунту повинен бути не менш 20-25 см, щоб не вивернути назовні глину й пісок при скопуванні лопатою. Поступово родючий шар збільшують до 30-40 см. Глина не розкладається й володіє гарної водо утримуючою здатністю, внесені органічні й мінеральні добрива не вимиваються.
Таким способом окультурення піщаних ґрунтів садівникам-аматорам у Латвії, Литві й Естонії навіть на дюнних пісках удалося створити родючі ділянки, які тепер стали дійсними квітучими оазисами.
Глинисті ґрунти дуже щільні, із працею піддаються обробці, характеризуються поганою повітропроникністю, навесні поверхня їх запливає, утвориться кірка. Такі ґрунти пізно просихають. Глинисті ґрунти також мають потребу в окультуренні, тобто їх потрібно зробити більше пухкими. Для цього використовують прийом, називаний піскуванням. У ґрунт додають звичайний річковий пісок. Вносять його під оранку або перекопку ділянки. Глинистий ґрунт, змішаний з піском, стає по фізико-механічних властивостях близької до суглинного. Внесення гною, торфу, деревних стружки сприяє її розпушенню й поліпшенню повітряного режиму. На глинистих ґрунтах при близькому заляганні ґрунтових вод доцільно вирощувати плодові й овочеві культури на грядах і гребенях.
