Малина слабо зимо- та посухостійка, світлолюбна і достатньо вологолюбна культура. На відкритих ділянках стебла взимку терплять від вітрів, які супроводжуються низькими температурами. Такий негативний вплив низьких температур спостерігається у північно-східних районах республіки. При цьому у більш зимостійких сортів відмирають бруньки і стебла у верхній частині, а в менш зимостійких стебла вимерзають повністю. Коренева система малини достатньо зимостійка. Вона гине лише при зниженні температури грунту до мінус 21—23°, що спостерігається рідко. У посушливих умовах деякі сорти втрачають урожай і пагоноутворювальну здатність внаслідок того, що малина формувалась у лісових угрупованнях з помірним кліматом на поживних грунтах, досить забезпечених вологою. При пересиханні верхнього шару грунту поверхнева мичкувата корнева система не здатна забезпечити рослини водою з нижніх шарів. Поряд з цим є сорти, які створені в зоні вирощування і пристосувались до посушливих умов. При нестачі вологи в грунті листки можуть поглинати її з повітря. Це спостерігається під час посухи. На перезволожених ділянках підземні стебла й корені передчасно відмирають від нестачі повітря в грунті. Висока зволоженість його призводить   також  до   захворювання   малини   на   хлороз   і затягування росту стебел та до швидкого їх підмерзання. Малина гине, якщо вода довго застоюється на поверхні або підґрунтові води залягають близько біля поверхні грунту.

Найкраще розміщувати плантації малини на легких за механічним складом і достатньо родючих грунтах. Існує вибіркова здатність сортів до відповідного типу грунту. Одні з них добре розвиваються на суглинкових і глинистих грунтах (Новость Кузьміна), інші — на супіщаних (Мальборо). Підґрунтові води при цьому повинні залягати не ближче 1—1,5 м від поверхні. Реакція ґрунтового розчину істотно не впливає на продуктивність малини. Однак рослини погано ростуть на занадто кислих або лужних грунтах. Більш важливе значення має характер підґрунтя, яке повинно бути пухким і досить вологоємким.

В Україні малину вирощують на грунтах усіх відмін. Непридатні для культури лише заболочені, вапнякові, солончакові та сухі піщані грунти з глибоким заляганням підґрунтових вод. Найкращі грунти — легкі суглинкові та супіщані. Добре розвивається малина на сірих лісових, чорноземних, дерново-підзолистих та буроземних грунтах, забезпечених достатньою кількістю поживних речовин і вологою. На важких глинистих грунтах малина росте і плодоносить погано.

У південній частині Лісостепу і Степу під малину відводять понижені місця, долини, прирічкові тераси. У північних районах її висаджують на рівних місцях з водопроникним підґрунтям або на невеликих схилах (до 5—7°). У гірських та передгірних районах Карпат малину вирощують і на схилах крутістю до 15°.

Виділена під насадження ділянка повинна бути добре захищена від вітрів. Краще, коли вона має природний захист лісів, гір, саду чи будівель. При відсутності такого захисту ділянку обсаджують захисними смугами з швидкорослих дерев, найкраще з вишні і черешні, плоди яких збирають одночасно з малиною. Не садять малину в глибоких замкнених долинах, куди стікає і де застоюється холодне повітря. У таких місцях взимку можуть підмерзати бруньки, стебла, а під час весняних заморозків не виключена можливість пошкодження квіток.

Надто підвищені місця, з яких швидко стікає снігова і дощова вода, у результаті чого грунт пересихає, також непридатні для малини. З таких ділянок сніг здувається вітром і пагони взимку підмерзають, а в результаті недостатньої вологості грунту та підмерзання плодових бруньок ягоди дрібнішають і зав'язується їх менше.