Плодові та ягідні рослини за їх розмірами, довговічністю і морфологічними особливостями ділять на такі групи:
1. Дерева — рослини з добре розвинутим центральним стовбуром, на якому розміщується крона. До цієї групи належать яблуня, груша, слива, вишня, черешня, абрикос, грецький горіхта ін.
2. Кущоподібно-деревні — мають декілька стовбурів майжеоднакової товщини. Вони бувають різної висоти, але здебільшого досягають 2,5...З м. До складу цієї групи входять кущоподібні вишні, сливи, айва, фундук, гранат, інжир, дерен та ін.
3. Кущі — це рослини також з кількома стовбурами, розгалуження яких починається біля поверхні грунту від кореня або стебла, висота кущів не буває більшою 2...2,5 м. До них належать смородина, аґрус та ін.
4. Напівкущі — мають багаторічну кореневу систему та дворічні стебла. До складу цієї групи входять малина й ожина.
5. Багаторічні трав'янисті рослини — стебла в них багаторічні, але розвинуті мало, не досить здерев'янілі і перебувають увесь час у напівтрав'янистому стані. До цих рослин належать суниці і полуниці.
6. Ліанові — рослини, що мають дерев'янисте стебло довжиною 10...20 м, яке в'ється навколо стовбурів інших дерев. До них належить актинідія та ін.
Усі плодові та ягідні рослини мають три основних вегетативних органи: корінь, стебло і листок. У них розрізняють'кореневу систему й надземну частину (рис. 1).
Коренева система бу-ває насінного та вегетативного походження. Корені насінного походження мають рослини, вирощені з насіння або щеплені на підщепах-сіянцях. 
Рис. 1. Основні частини плодового дерева:
1 — вертикальні корені; 2 — обростаючі корені; 3 — горизонтальні корені; 4 — скелетні гілки; 5 — обростаючі гілки; 6 — пагін подовження; 7 — центральний провідник; 8 — штамб; 9 — коренева шийка
Такі корені розвиваються з первинного кореня зародка насінини. Спочатку утворюється головний корінь, на якому виростають бокові корені першого порядку, на них корені другого порядку і т. д. Коренева система вегетативного походження утворюється при вкоріненні стебел або відсадків та коренів маточних рослин. У зв'язку з цим вони бувають стеблового походження і кореневого. Кореневу систему стеблового походження мають суниці, смородина, порічки та аґрус, якщо розмножують їх відповідно вусами і пагонами. Корені у яблуні та груші, щеплених на вегетативно розмножуваних підщепах (дусені, парадизці, айві та ін.), також стеблового походження. Порослевого походження корені в малини.
За характером розміщення в грунті корені діляться на горизонтальні й вертикальні. Перші з них ростуть паралельно поверхні грунту і розміщуються на невеликій глибині, а другі досягають у глибину 4...6 м і більше. Коренева система у плодових дерев часто займає об'єм у 1,5...2 рази більший, ніж крона, і залежить від підщепи, породи, сорту.
Будова, ріст і глибина проникнення в грунт коренів плодово-ягідних рослин залежить від породи, сортових особливостей, підщепи, ґрунтових умов, а також догляду за насадженнями. Корені насінного походження часто розміщуються у грунті глибше, ніж вегетативного. Плодові дерева на сіянцях довговічніші, ніж на вегетативно розмножуваних підщепах.
За розміром у кореневій системі плодово-ягідних рослин роз-різняють скелетні корені кількох порядків галуження, напівскелетні та обростаючі. За морфологічними ознаками, анатомічною будовою, а також функціями, які вони виконують, дрібні обростаючі корені ділять на ростові, або осьові, всисні, або активні, перехідні та провідні.
Ростові корені виконують функцію просування кореневої системи в грунті, одночасно обростають дрібними всисними коренями, які вбирають воду і розчинені в ній поживні речовини. Такі корені мають первинну будову, вкриті кореневими волосками. Останні недовговічні, в міру росту й диференціації кореня вони відмирають і на молодих частинах його виростають нові.
Перехідні корені утворюються з всисних, які втратили здатність вбирати воду і мінеральні речовини, а провідні — з перехідних; вони мають світло- і темно-коричневий колір. Функції кореневої системи змінюються залежно від типу кореня. Так, скелетні корені закріплюють рослину в грунті, обростаючі, як уже було згадано, поглинають воду і розчинені в ній мінеральні солі. У них утворюються органічні сполуки — аміди, амінокислоти, білки, гормони та інші органічні речовини. Коренева система виділяє в грунт органічні речовини (вуглеводи, органічні кислоти), які сприяють розчиненню мінеральних речовин та розвитку мікроорганізмів.
Для нормальної життєдіяльності корені потребують кисень, яким вони забезпечуються при достатній аерації грунту. При нестачі кисню ріст кореневої системи пригнічується, зменшується
Рис 2. Плодова (а) та ростова (б) бруньки яблуні (у розрізі)
вміст хлорофілу в листках і настає депресія процесів фотосинтезу. При тривалому затопленні площі саду водою коренева система дерев може відмирати.
Надземна частина. Місце переходу кореневої системи до .надземної частини називається кореневою шийкою. У плодово-ягідних рослин, які виростають з насіння, коренева шийка утворюється з підсім'ядольного коліна проростаючої насінини і називається типовою. У рослин, які розмножуються вегетативним способом (стеблами, відсадками, кореневою порослю), коренева шийка умовна, нею вважають частину стовбура на рівні поверхні грунту, де спостерігається зміна кольору кори надземної і підземної частин.
Надземна частина плодових рослин складається з стовбура, скелетних, напівскелетних та обростаючих гілок, листків і бруньок Стовбур — центральне стебло дерева. В нього розрізняють штамб, центральний провідник та пагін подовження. Щтамб — це частина стовбура між кореневою шийкою та найнижчою основною, гілкою. Центральним провідником називають частину стовбура, на якій розміщуються основні гілки.
У плодоносних дерев найбільш розвинений стовбур, який закінчується однорічним приростом. Товсті гілки довжиною від 200 см до кількох метрів, які відходять від стовбура, називають основними, або скелетними, гілками першого порядку. Від них можуть відходити також добре розвинені гілки — скелетні гілки другого порядку і т. д. На стовбурі та скелетних гілках першого та дру¬гого порядків виростають напівскелетні гілки довжиною від 50 до 200 см. Одночасно на стовбурі, скелетних і напівскелетних гілках утворюються обростаючі гілки довжиною менше 50 см. Вони слабо ростуть, розгалужуються, мають невеликі річні прирости. На верхівках обростаючих гілок закладаються квіткові бруньки, їх називають плодовими утвореннями. Ті гілочки, на яких квіткові бруньки ще не заклалися, називають ростовими.
Плодові утворення бувають кількох типів: у зерняткових порід — кільчатки, списики, плодові прутики; у кісточкових — букетні гілочки, шпорці.
Бруньки плодових порід. Брунька у вищих рослин — це зачаток пагона. Складається вона з недорозвинутого стебла з тісно зближеними зачатковими листками. Зовнішні листки бруньки перетворюються у щільні бурого кольору брунькові лусочки, які захищають внутрішні частини бруньки. Брунькові лусочки вкриті смолистими клейкими виділеннями, що підвищують їх захисні функції. Стебло в бруньці закінчується напівкулястою, конічною або плоскою верхівкою, яку називають конусом наростання. На ньому на короткій відстані від верхівки утворюються зачатки листків. У пазухах їх утворюються пазушні бруньки.
За місцеположенням вегетативні бруньки ділять на верхівкові, що утворюються на верхівці пагона, і пазушні, або бокові, які виростають у пазухах листків. Перші забезпечують ріст стебла у довжину, а другі — його розгалуження. Верхівкова брунька у деяких рослин відмирає, тоді її функції беруть на себе пазушні,які залягають ближче до верхівки (у сливи, абрикоса). Крім нормальних і сплячих, у багатьох рослин є ще додаткові бруньки, що розвиваються на стеблах і коренях. У багатьох плодово-ягід¬них рослин (вишні, сливи, малини) з додаткових бруньок на коренях утворюється коренева поросль, а на стеблах — кореневі зачатки, які розвиваються в функціонуючі корені (у яблуні, смородини, аґрусу та ін.).
За здатністю до проростання бруньки розрізняють нормальні, скороспілі і сплячі. Нормальні проростають наступного року після утворення, а скороспілі — цього самого року. Сплячі бруньки, як правило, не розвиваються наступного року, але залишаються багато років живими. Так, у зерняткових порід вони зберігають життєздатність до 20 і більше років, а у кісточкових — протягом меншого часу. Сплячими залишаються в більшості бруньки нижньої частини пагонів. Однак укороченням однорічних приростів можна викликати проростання цих бруньок.
У звичайних умовах вони проростають після пошкодження нормальних бруньок морозами, шкідниками, сильного обрізування, а також при надмірному удобренні. Пагони, які розвиваються з сплячих бруньок, на старих гілках часто сильно ростуть. їх на¬зивають вовчками, або жировими пагонами. На плодових деревах ці пагони використовують для формування крони у тому разі, коли деяка частина гілок починає відмирати.
За характером новоутворень розрізняють бруньки ростові (вегетативні), квіткові (плодові) і змішані (рис. 2, 3). Вегетативні бруньки менші квіткових і конусоподібно загострені. З них утворюються ростові пагони або розетка листків.
Репродуктивні (квіткові, плодові) бруньки бувають чисто квіткові та змішані. З квіткових бруньок розвивається квітка, з якої після достигання плоду залишається тільки рубець від відпалої
Рис. 3. Плодова (а) та ростова (б) бруньки вишні (у розрізі).
плодоніжки. Такі бруньки часто утворюються у вишні, черешні, сливи, персика, абрикоса, смородини, аґрусу й лимона.
Із змішаних плодових бруньок, крім квіток, виростають пагони, що можуть закінчуватися плодовими або ростовими бруньками. Змішані плодові бруньки утворюються в яблуні, груші, айви, маслини, винограду. В окремих кісточкових порід (вишні,сливи) також можуть розвиватись змішані бруньки, особливо у верхній частині однорічних пагонів.
За розміщенням плодові бруньки бувають верхівковими і боковими. Верхівкові розміщуються поодиноко, а бокові — поодиноко та групами. При груповому розміщенні буває по одній квітковій і ростовій або 2...З квіткових і між ними одна ростова. В окремих випадках уся група бруньок розвивається квітковими (рис. 4).
Рис. 4. Розміщення бруньок на однорічних пагонах у кісточкових порід:
а — абрикос: 1 — дві бруньки бокові квіткові (К), одна центральна ростова (Р); 2 — три бруньки квіткові, одна центральна ростова; З — три бруньки квіткові, дві ростові; 4 — п'ять бруньок квіткових, дві ростові; б—персик: / — ростова брунька; 2—ростова і квіткова бруньки; З — одна центральна квіткова, а дві бокові — ростові; 4 — центральна ростова, дві бокові квіткові; 5 — усі бруньки квіткові.
У плодових дерев квіткові бруньки починають формуватися в червні — липні. До цього періоду всі бруньки розвиваються однаково: у кожної плодової породи утворюються відповідні форми бруньки з покривними лусочками, листковими зачатками і точкою росту.
