Суха гнилизна, або вертициллез. Вражає плодові тіла печериці в ранній і пізній періоди росту. При ранній стадії поразки плодові тіла припиняються в росту, здобувають цибуле видну  форму, тканину стає суха, шкірястої, поверхня покривається матовим білим міцелієм гриба-паразита. При інфікуванні плодових тіл у пізній стадії розвитку на поверхні капелюшка з'являються сіро-коричневі матові плями, що проникають глибоко в тканину. Характерна ознака хвороби — так називана заяча губа. У цьому випадку уражена частина капелюшка зупиняється в росту, ніжка викривляється й лопається. Суха гнилизна розвивається при підвищеній вологості повітря й витримує досить низьку температуру (до 10°С). При сильній поразці суха гнилизна заподіює велику шкоду культурі печериці. Джерело зараження - погано приготовлена покривна суміш, брудний інвентар, спецодяг.

Мокра, або біла гнилизна. Хвороба характеризується появою виродливих, з різким неприємним заходом плодових тіл або безформних ватообразних мас, покритих білим пушком і крапельками коричневої рідини. Джерелом первинної інфекції служать хламідоспори, що представляють собою зимуючу стадію гриба. Вони можуть зберігатися в ґрунті в життєздатному стані протягом декількох років. Джерелом зараження печериці мокрою гнилизною служить покривний матеріал. Розвитку й швидкому поширенню хвороби сприяють підвищені температура й вологість повітря й недостатня вентиляція культиваційного приміщення.

Павутинна  цвіль. Хвороба з'являється на поверхні покривного матеріалу й на плодових тілах у вигляді пухкої шерстистої білої пряжі. Ця дуже швидко зростаюча цвіль викликає відмирання уражених плодових тел. Обтягнуті цвіллю плодові тіла стають темно-коричневими й падають набік. Паутинистая цвіль з'являється на поверхні покривного ґрунту у вигляді невеликих плям. Вони протягом декількох днів, якщо в місцях плям немає плодових тіл печериці, майже не збільшуються в розмірі і є джерелом спор шкідливої цвілі. Спори павутинистої цвілі легко розсіюються, потрапляючи в інші місця покривної суміші, проростають й утворять нові плямисті колонії. Якщо в уражених місцях розвиваються плодові тіла печериці, то міцелій павутинистої цвілі покриває їх у вигляді чохла й надалі знищує. У сильно розрісшегося й старіючого міцелію павутинистої цвілі часто з'являється червонясто-фіолетове фарбування, що пізніше переходить у жовту. З появою перших плям павутинистої цвілі на поверхні покривного ґрунту в період плодоносіння печериць треба густо засипати ці плями повареною сіллю, не допускаючи подальшого поширення збудника хвороби. Поширенню хвороби в культиваційному приміщенні сприяють недбала робота, сильні повітряні плини, а також несвоєчасне видалення вогнищ захворювання.

Бактеріальна плямистість плодових тел. Хвороба з'являється на молоді й на дорослих плодових тілах у вигляді дрібних блискучих жовтих або іржаво-жовтих (пізніше шоколадних) плям на поверхні капелюшків. На початку захворювання плями розкидані по поверхні капелюшка, пізніше вони зливаються. Плями розташовані поверхово, усередину тканини капелюшка вони проникають не більше ніж на 1-2 мм. Плодові тіла, уражені бактеріальною плямистістю, злегка грузлі й липкі на дотик. Швидкому поширенню інфекції сприяють висока температура й вологість, недостатня вентиляція приміщення, особливо після поливів. Причиною виникнення захворювання можуть стати також різкі перепади температури, при яких на поверхні плодових тіл з'являється конденсат вологи.

Муміфікація. Характерна ознака цієї хвороби: сильно стовщені в підставі, скривлені й витягнуті ніжки плодових тел. Уражені плодові тіла мають сіруватий відтінок, вони дуже щільні, у місцях розрізів м'якоть офарблюється в червоно-бурі кольори. Хвороба поширюється дуже швидко й може погубити весь урожай печериць. Тому з появою перших вогнищ хвороби уражені місця відтинають від неуражених вузькими канавками. Для цього на границі здорової й ураженої ділянок видаляють компост дощенту й у такий спосіб створюють механічний бар'єр, що перешкоджає поширенню хвороби. Уражені ділянки надалі не слід воложити при поливах.

Міри боротьби із грибними й бактеріальними хворобами:

- у першу чергу строге дотримання санітарно-гігієнічних вимог у культиваційному приміщенні й чистоти довкола нього;

- дезінфекція покривного матеріалу пором;

- строге дотримання режиму вентиляції культиваційного приміщення;

- підтримування необхідної температури й вологості повітря в період вирощування печериць;

- негайний збір і знищення хворих плодових тіл разом з міцелієм;

- пропарювання приміщення наприкінці обороту культури при температурі 70°С у плин 12 годин;

- дезінфекція культиваційного приміщення 2-4%-ним розчином хлорної перевелися або вапняним молоком (1 кг негашеної перевелися на цебро води).

Застосування хімічних препаратів неприпустимо, тому що ці речовини, проникаючи в гриби, роблять їх непридатними в їжу.

Вірусне захворювання. Спори, уражені вірусом, проростають повільніше, ніж здорові. У цьому випадку під час першої хвилі плодоносіння на грядах з'являються порожні місця. Плодові тіла або не ростуть, або з'являються тільки одиничні екземпляри. Іноді плодові тіла виростають щільними групами (пучками) по краях вогнища поразки. Характерними ознаками поразки вірусами на плодових тілах уважається поява сіркою й бруднувато-кремовим фарбуванням, подовження й скривлення ніжки, дрібні, що швидко розкриваються або взагалі відкриті капелюшки - «барабанні палички». Інші ознаки захворювання: грязно-сіре або коричневе фарбування поверхні капелюшка, її раннє відкриття, низьке розташування на ніжці кільця гіменофора, ніжка бочковидної форми із сильно загостреною верхньою частиною. Самий небезпечний час поразки печериці вірусом - від посіву до першої хвилі плодоносіння. Захворювання поширюється ураженим посадковим матеріалом, через робочий інвентар й одяг.

Міри боротьби:

- вирощування посадкового матеріалу - міцелію на безвірусній основі;

- строге дотримання санітарно-гігієнічних правил при роботі в культиваційному приміщенні;

- пропарювання приміщення наприкінці обороту культури при температурі 70°С у плин 12 годин.