Чужоземні Орхідеї належать до числа найгарніших з тих рослин, які в короткий час, якщо можна так виразитися, скорили увесь цивілізований світ. Варто тільки перелічити їх назви - і перед нашими очами як би виступають чарівні квіткові картини. Сімейство орхідей досить велико: воно включає не менш 400 родів, з яких багато хто, у свою чергу, підрозділяються на численні групи або породи. Число відомих дотепер видів, що належать до цих родів, нараховує 10.000, з яких чотири п'ятих ростуть у субтропіках.

На частку Європи доводиться менш однієї двадцятої, тобто з невеликим 400 видів. До якого ступеня велика область поширення цього сімейства, видно з того, що на високих Альпах, біля границі вічних снігів, уже зустрічається представник його - правда непоказний - Chamaeorchis alpina, а на крайній півночі, у Лапландії, північних областях Європейської Росії й Сибіру росте чарівна Calypso borealis, що, хоча й у вигляді великої рідкості, можна знайти на околицях Петербурга. Взагалі в Росії росте в дикому стані дуже значне число орхідей (біля Петербурга їх можна знайти не менш 20 видів), але всі вони зовсім затьмарюються блискучою красою своїх тропічних родичів.

Історія

Історія тропічних Орхідей або, вірніше, історія їх швидкого переможного поширення в європейських садах становить одну з найцікавіших глав в історії квітів. Пройшло лише не набагато більше ста років з тих пор, як була завезена в Європу перша жива орхідея, що, помітимо мимохідь, далеко не являла собою чого-небудь видатного по красі. Небагато пізніше в Лондоні з'явилося ще кілька видів; але тому що садівникам не був відомий спосіб життя цих чужоземних рослин у себе на батьківщині, те й догляд за ними в теплицях був неправильний, що привів за собою одні невдачі. Тільки в четвертому десятилітті XIX століття до культури орхідей почали потроху застосовувати доцільні принципи, а з 1840-го року почався період, протягом якого безстрашні збирачі стали доставляти на європейський квітковий ринок дійсно відмінно квітучі види. Таким чином, років шістдесяттому назад ці рослини були відомі лише вкрай обмеженому числу осіб, а в цей час у європейських теплицях уже культивуються більше 2000 різних видів і безліч різновидів.

Важко уявити собі, щоб справжній аматор, що мав коли-небудь випадок любуватися квітучими орхідеями у всій розмаїтості їхньої будови й блиску всіляких фарб і насолоджуватися їхнім чудовим ароматом, не захотів би володіти декількома такими воістину царськими рослинами. Такий аматор не зупиниться перед значною грошовою жертвою, якщо тільки буде впевнений, що вона принесена не дарма. Коли предметом аматорського захоплення є живі істоти, як, наприклад, тварини або рослини, то для підтримки до них неослабного інтересу необхідно, щоб вони залишалися здоровими не кілька днів або тижнів, а невиразно тривалий час: куплена рослина повинне щорічно давати належний приріст і щорічно ж цвісти.

Уже раніше було зазначено, що орхідеї поширені по всій земній поверхні, але найкрасивіші види ростуть у менш жарких поясах тропічної Америки, де температура рідко піднімається вище 25°, і не спадає нижче 9°.

Наші тубільні орхідеї, а також орхідеї із країн, клімат яких близький до нашого, можуть культивуватися в середній Україні в ґрунті під легким укриттям узимку. Серед них зустрічаються досить гарні, але більшість скоріше цікаві, чим гарні. Відмінно пофарбовані тропічні й субтропічні види, природно, повинні культивуватися в умовах, як можна більш близьких до умов, що оточують їх на батьківщині. Породам, що рекомендують для утримання в кімнатах, цілком достатня температура наших житлових приміщень, тобто 12—15° узимку. Отже, з боку температури культура орхідей у кімнатах не зустрічає утруднень; проте, при розташуванні цих рослин у жардиньєрках або на підвіконнях, з'являється ряд інших незручностей, що шкідливо відбиваються на їхньому добробуті. Самим згубним з них є сухе кімнатне повітря, і це стане нам цілком зрозуміло, якщо ми пригадаємо, що більшість видів росте усередині пралісів, частиною на покритих мохами деревних стовбурах, частиною на перегнійному ґрунті, під захистом густого тропічного листя. Крім сухого повітря орхідеї вкрай чутливі до різких змін температури й до протягу. Для захисту від цих несприятливих явищ усього краще поміщати орхідеї в кімнатних тепличках. Такі скляні теплички, наповнені чужоземними квітучими рослинами, можуть бути джерелом високої насолоди для щирого аматора. Теплички для культури орхідей не вимагають пристосувань для опалення, тому що навколишня їхня кімнатна атмосфера дає зовсім достатню кількість тепла, призначення ж скляного ящика - дати рослинам захист від сухого кімнатного повітря й удержати навколо них необхідну вологість. Зображений на нашій гравюрі зразок теплички відмінно довів ділом свою придатність. Він дуже простий, але разом з тим цілком витончений: дах його односхилий, а переднє скло влаштоване так, що його можна висувати, з метою, з одного боку, дати можливість дістати будь-яку рослину, а з іншого боку - якщо буде потреба провітрити тепличку. Стекло, що утворить дах, також висувне. Дно складається із плоского цинкового ящика, наповненого шаром дрібного торфу, у який занурюють горщики. Вологий торф рясно випаровує воду, а тому повітря в тепличці постійно насичений вологою. Така тепличка відноситься на столик або на особливу підставку, і в ній поруч із орхідеями добре ростуть, звичайно, при належному догляді, ніжні пестролистні рослини (бертолонії, сонерилли й ін.) і чарівні дрібні тропічні папороті.

Догляд

У жарку ясну погоду орхідеям необхідно насамперед обприскування листів і помилкових цибулин, або так званих «бульб», разу два-три в день водою. Для цього можна користуватися маленьким ручним шприцом або ж сильним пульверизатором. Підтримуючи в такий спосіб необхідну для орхідей вологість повітря, ми тим самим охороняємо їх від нападу всякого роду паразитів. Якщо рослини цвітуть, то обприскування варто робити вкрай обережно, спостерігаючи, щоб вода не попадала на квіти, тому що останні від водяних крапель покриваються темними плямами й втрачають свою красу. Саме собою зрозуміло, що для обприскування варто використати відстояну воду кімнатної температури , а ще краще --злегка підігріту.

Поливання, що вимагає навіть при культурі звичайних рослин відомого знання й навички, повинна вироблятися при культурі ніжних орхідей з особливою увагою й педантичною акуратністю. Величезна більшість орхідей має потребу в час вегетаційного періоду в рясному поливанні, а під час відпочинку, навпаки, - у самій слабкій. Ріст починається одночасно з появою квіткових стрілок, так що молоді листи розгортаються слідом за розпусканням квітів (це найчастіше спостерігається в порід, що цвітуть навесні й улітку, хоча й із квітучих узимку орхідей деякі дають у той же час і новий ріст). Від гарного розвитку листів і бульб залежить здатність рослини цвісти в наступний вегетаційний період. Час росту й відпочинку в різних видів по-різному, тому що повсякчас року можна знайти квітучі орхідеї; найбільшу ціну для нас мають, звичайно, ті з них, які одягаються у своє пишне весільне вбрання серед зими. Коли молоді листи досягнуть повного росту, вони починають поступово приймати усе більше й більше густе фарбування, а бульби, де вони є, здобувають із такою же поступовістю свою граничну величину й силу. Потім наступає припинення в росту: рослини переходять у стан спокою. Тільки вдеяких видів спокій буває повним; в орхідей, що виховуються в кімнатах, листи й коріння залишаються в цей час життєздатними, і тому хоча поливати й обприскувати рослини треба досить помірно, але настільки ж ретельно, як і під час росту, і взагалі доглядати за ними необхідно з повною увагою. Найбільше варто побоюватися передчасного руху орхідей у ріст, що неминуче відбудеться, якщо рослинам дана буде зайва теплота й вологість. Такий порядок речей противний природі й відбивається самим сумним образом на добробуті рослин. Досить важливо також вчасно притіняти тепличку від сонця; для цього використовують шматок тонкої й не занадто світлої матерії. Орхідеї не переносять прямих полуденних сонячних променів, але разом з тим їх не можна зовсім позбавляти сонячного світла; тому затінення робиться не занадто рано й не занадто сильно.

Орхідеї ділять на дві головні групи: Епіфітні й земні; перші ростуть, як уже було сказано, на стовбурах дерев, а другі, подібно звичайним рослинам, - на землі. Якщо зберігати в приміщенні для орхідей постійний достатній ступінь вологості, то представники першої групи ростуть у ньому без більших турбот: їх прикріплюють мідним дротом до обрубка дерева або шматку кори, до якого білуваті, товсті, тверді й тому ламкі коріння міцно пристають; у такому положенні Епіфітні орхідеї ростуть рік у рік так весело, що любо глянуть. Я виховую багатьох представників роду Oncidium на гладко виструганих шматках дубового дерева; рослини розвиваються на них особливо добре, випускаючи метрові розгалужені квіткові стрілки, покриті безліччю маленьких, строкатих, схожих на комахи квітів, і збуджуючи подив навіть недосвідченого глядача. Звичайно повітряні орхідеї виховують у горщиках з багатьма прорізами або в круглих кошиках із дроту або із пробки.

Посуд

Ще частіше орхідеї саджають у квадратні кошики, які легко зробити із круглих або прямокутних виструганих паличок однакової величини. Отвори в цих горщиках або кошиках затикають болотними мохами й потім приступають до посадки. Матеріал для посадки повинен бути пористий і крупноволокнистий. У тих місцевостях, де не можна дістати орхідейної землі, викопують у найближчому листяному лісі корінь дикоростучих папоротей (найкраще Polypodium vulgare), розскубують їх, потім беруть рубані болотні мохи й напівперепрілу лісову ж листову землю, звільнену від дрібних часток просіванням, усе це нарівно, гарненько перемішують, - і прекрасний компост для орхідей готовий. Раніше до описаної суміші додавали ще шматки торфу й деревного вугілля; і те, і інше було визнано досвідченими квіткарями зайвим, якщо не шкідливим, і тому ці домішки тепер виходять із уживання.

Земні орхідеї саджають, скоріше, у широкі, чим високі горщики, землю же їм дають складену з великих грудок верескової або листової землі з невеликою кількістю вивітреної глини або дернової землі й крупного піску. Якщо орхідеям давати зрідка, у період росту, дуже слабке добриво, то вони можуть рости в одному посуді без пересадження кілька років підряд; якщо ж буде необхідно зробити пересадження, то роблять її вкрай обережно, тому що корінь орхідей не гнучкі й легко ламаються, а тим часом треба по можливості зберегти їх неушкодженими. До пересадження приступають наприкінці періоду відпочинку, причому рослини виймають із посуду з великою обережністю; поверхню грудки злегка розпушують шпичкою, внаслідок чого частина старого компосту відстає від корінь і падає; іноді це зручніше зробити просто пальцями. Підготовлену в такий спосіб орхідею саджають у новий посуд, спостерігаючи, щоб ком містився не занадто тісно, але й не надто вільно. Свіжий компост беруть щіпками й поступово заповнюють проміжок між грудкою й стінками посуду; обжимати землю треба дуже помірно.

Закінчивши пересадження, рослину поливають, а потім поверхня землі встеляють голівками живих болотних мохів (Sphagnum palustre), які продовжують тут рости й перешкоджають занадто швидкому висиханню грудки.

Природно, що при величезному числі відомих дотепер видів орхідей не представляється ніякої можливості дати скільки-небудь повний їхній опис, а тому ми обмежимося рекомендацією декількох гарних сортів для кімнат. Список автора досить значно збільшений перекладачем на підставі особистого досвіду.

Помітимо, що квіти орхідей неправильні. Із шести частин оцвітини три зовнішні, відповідні чашечці інші рослини, прийнято називати частками. Із трьох внутрішніх одна різко відрізняється від інших двох і зветься губи. Нарешті, останні дві називаються пелюстками.

З орхідей, придатних для кімнат, на першому місці варто поставити так називані чобітки, або Венерині черевички. Цю назву вони одержали завдяки туфлеобразній формі губи, що надає квітці досить характерний вид. Всі орхідеї зтакою туфле образною  губою носять у садоводствах назву Cypripedium. Сучасний німецький ботанік професор Пфітцер (Pfitzer), знаходячи цю назву етимологічно неправильною, переробив її в Cypripedilum й, крім того, розділив цей стародавній рід, установлений ще відомим  Ліннеем, на два роди: Cypripedilum й Paphiopedilum. Головна їхня відмітна ознака полягає в тому, що в молодому віці листи перших згорнуті все разом у трубку, а в других вони відділені друг від друга. У садовій практиці ці види дотепер продовжують називатися Cypripedium. Характерна риса будови їхніх квітів, крім туфлеобразної губи, полягає в тому, що в них нижні двічастки зрослі, і тому частин оцвітини не шість, а п'ять.

Помітимо мимохідь, що номенклатура орхідей усе ще досить заплутана: існує кілька систем орхідей різних ботаніків, але ці системи зізнаються далеко не всіма іншими вченими. Ми будемо вживати назви, прийняті в більшості торговельних садоводств, як найбільш відповідаючі практичним потребам.

Види з холодних країн, у тому числі й наш тубільний

Cypripedium Calceolus (європейський Венерин черевичок), що зустрічається на околицях Петербурга, для кімнат не годяться. Із придатних для цієї мети видів три зображені на наших малюнках. Це С. insigne (відмінний Венерин черевичок), найпоширеніший із всіх видів, зі шкірястими ясно-зеленими листами й великими, до 6 см у поперечнику, зеленуватими квітами з пурпурно-коричневими плямами й жовтою губою; має кілька прекрасних різновидів, з яких частіше інших зустрічаються в торгівлі С. ins. Maulei й.С. ins. Chantini. Потім - С. barbatum (бородатий Венерин черевичок), також досить популярний видз надзвичайно красиво розписаними листами; квіти досягають 6 см у поперечнику й пофарбовані в білі й зеленуваті тони з фіолетово-пурпурними смужками й пурпурно-коричневою губою; нарешті, - С. Dominyi, гібрид, виведений в Англії й названий на честь знаменитого фахівця з орхідей Доміні, що одержав цю помісь перехресним запиленням С. caricinum і С. caudatum. Від останнього гібриду запозичив чудові пелюстки, скручені спірально й виростають у довжину до 20-27 см. Крім них добре ростуть і цвітуть у кімнатах наступні види, випробувані в числі інших перекладачем цієї книги: С. villosum (волосистий Венерин черевичок), з темно-зеленими листами, покритими в нижній частині червоно-коричневими цятками, і дуже великими - іноді до 15 см у поперечнику - квітами, фарбування яких складається з коричневих, пурпурних, жовтуватих і зеленуватих тонів, як би наведених ласий; ясно-зелені квіткові ніжки покриті досить довгими, м'якими, червоно-пурпурними волосками. С. venustum (витончений Венерин черевичок), з листами, красиво розписаними на верхній стороні темно-зеленими плямами по ясно-зеленомутлу, а на нижній стороні - пурпурними по зеленому  тлу. Квіти досягають більше 4,5 см у поперечнику й пофарбовані в зеленувато-жовтуваті тони з чорно-пурпурним і білуватим. С. Harrisianum, гібрид, що пішов від взаємного запліднення С. villosum і С. barbatum. Листи красиво розписані, витончені квіти величиною й формою нагадують першого з батьків, а фарбуванням - другого.

С. Aschburtoniae, С. Crossianum, С. oenantum, С. Leeanum й їхні різновиди також являють собою чудові гібриди, що легко ростуть у кімнатах.  Дійсних видів, що прийшли із тропічної Америки, тропічної Азії й прилежачих островів, і значна частина яких придатна для утримання в кімнатах або, принаймні, у кімнатних тепличках, можна нарахувати не менш тридцяти, збезліччю різновидів і зроблених у садах гібридів, досить гарних, але по більшій частині надзвичайно дорогих.